Історія міста

ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ

Назва міста Сторожинець походить від давньослов’янського слова „страж”, в давньоруський час – „сторожь”, означало охорону чого, чи кого не будь. Слова „стороженье”, „сторожа” застосовувалися для позначення варти, охорони, передового загону війська. Похідним від нього є „сторожка”, „сторожня”, „сторожниця” – приміщення, де живе охоронник, вартовий, або передовий охоронний загін. Терміном „сторожье” називався ще глухий закуток, непрохідні дебрі, болото, заболочений ліс, непролазні хащі тощо. Безсумнівно варто підтвердити зв’язок цього слова з давньоруською та давньоукраїнською мовою.
Спеціальні дослідження переконливо свідчать, що топонім «сторожинець» походить від слова сторожа, тобто „варта”, „охорона”. Спочатку так називали сторожове укріплення, яке, можливо, розміщувалося на пагорбах вздовж лівого берегу Серету. Яскравим підтвердженням цьому служить назва височини Storozynska, що знаходилась неподалік міста і зафіксована на карті 1886р. Сьогодні правильним твердженням є те, що назва міста походить від слова „сторожинець” – у давнину укріплений пункт, де перебувала сторожа. В іншому варіанті цього твердження говориться, що тут знаходився „сторожовий пост древніх русичів – сторожинець”.
У 1919р. була спроба перейменувати Сторожинець у Флондорени за прізвищем поміщицької родини, якій колись належало це поселення, але нова назва не прижилася.

СТОРОЖИНЕЦЬ, що розкинувся лівому березі Сірету у підніжжя Буковинських Карпат, може сміло претендувати на звання найзеленішого міста Буковини: на одного мешканця тут приходиться більше 40 квадратних метрів зелених насаджень.

В місті немає старовинних архітектурних пам’яток, проте наймальовничіший на Буковині дендропарк, австрійська забудова кінця ХІХ – початку ХХ століття, релігійні споруди різних конфесій та адміністративні будівлі спонукають відвідувачів міста залишитися тут хоча б на день.

Перша згадка про Сторожинець міститься у грамоті молдавського господаря Романа ІІ від 18 лютого 1448 року, де поселення згадується, як сторожовий пост на Сереті. Це, скоріше за все, і дало назву місту. Проте проведені у середині ХХ століття археологічні дослідження дають підставу стверджувати, що поселення тут існувало вже у XIV столітті, тобто з часу виникнення Молдавського князівства. Наступного разу Сторожинець згадується у 1476 році, як власність молдавського феодала Тодорахі Сорочану, а з грамоти молдавського господаря Стефана ІІІ Великого, яка датується 1490 роком, відомо, що наприкінці XV століття Сторожинець входив до Сучавської області і мав свою церковну парафію.

При в’їзді з боку Берегомету та з боку Кіцмані місто зустрічає охайним дендропарком – пам’яткою природи загальнодержавного значення. Парк був закладений у 1912 році найвпливовішою на той час єврейською родиною Оренштайнів на місті природного лісового масиву, де росли цінні та рідкісні породи дерев. У 1945 на базі парку створено навчальний заклад – Сторожинецький лісовий коледж, що й визначило його подальший розвиток. І дійсно, сьогодні дендропарк в Сторожинці на відміну від занепадаючого берегометського дендропарку є справжньою гордістю міста та зразком садово-паркової архітектури для всієї області.
Насолодившись неповторною природою пам’яткою Сторожинця, перейдемо до знайомства з архітектурними пам’ятками міста. Перша з них знаходиться безпосередньо в дендропарку і на початку ХХ століття була маєтком засновників парку, родини Оренштайнів. Та історія цього маєтку давніша за історію парку. Перший палац на цьому місці був побудований у 1880 році родиною Флондерів. Починаючи з 30-х років ХІХ століття Флондери були найвідомішою та найвпливовішою родиною Сторожинця, представники якої відігравали значну роль у суспільному та політичному житті міста. У 1854 році, коли було утворено Сторожинецький повіт і Сторожинець став містечком, першим головою муніципалітету став Григорій Флондер. Тоді родині Флондерів належало половина містечка. Другою половиною володіла родина Штайнерів.
Двоповерховий палац із балкончиком на другому поверсі, червоним черепичним дахом та спостережною башточкою, який ми бачимо сьогодні, побудували нові власники Оренштайни на початку ХХ століття.
У 1854 році, коли було утворено Сторожи-нецький повіт і Сторожи-нець став містечком, першим головою муніци-палітету став Григорій Флондер. Тоді родині Флондерів належало половина містечка. Другою половиною володіла родина Штайнерів. Пізніше, на початку ХХ століття Флондери продали палац родині єврейського землевласника і мецената Михаеля Оренштайна.

Вище від палацу і парку за вулицею Крейтера розташоване старе польське кладовище. Тут знаходиться братська могила воїнів, що загинули під час Першої світової війни, та мурована капличка-костел з невеликою башточкою, побудована на початку ХХ століття.
Вище від палацу і парку за вулицею Крейтера розташоване старе польське кладовище. Тут знаходиться братська могила воїнів, що загинули під час Першої світової війни, та мурована капличка-костел з невеликою башточкою, побудована на початку ХХ століття.
А ми рухаємося у бік центру вулицею Полтавською, яка за дендропарком з’єднується з вулицею, що носить ім’я буковинського художника Пантелеймона Видинівського. На будинку під номером 11, де мешкав видатний графік, маляр та портретист, у 1993 році встановленого на його честь меморіальну дошку. Ліворуч від дороги на розі вулиць Видинівського та Окуневської побачимо триповерхову будівлю, спотворену перебудовами. Це – перша в Сторожинці приватна гімназія, відкрита у 1903 році. Опісля більш ніж століття, призначення будівлі не змінилося: тут як і раніше, знаходиться гімназія, хіба що державна.
З протилежного гімназії боку від вулиці Видинівського відходить маленька вуличка, що має назву Українська. На ній розташована будівля міської та районної лікарні, від якої ще й сьогодні віє духом австрійських часів. Двоповерхова будівля лікарні, що більше нагадує палац у стилі класицизму, була побудована у 1907 – 1908 роках.
Ще два квартали, і ми – в самому центрі міста на роздоріжжі чотирьох шляхів, які ведуть у майже протилежні куточки області: на захід – до Вижниці, на північ – до Чернівців, на схід – до Глибокої, на південь – до Красноїльська. На перехресті – найстаріша в Сторожинці школа, що має поважний вік 150 років.
На розі вулиць Хмельницького і Грушевського розташована міська ратуша – символ більшості західноукраїнських міст. Сторожинецька ратуша, збудована у 1905 році, є другою на Буковині після чернівецької як за висотою, так і за красою.
Двоповерхову будівлю ратуші, вкритою червоною черепицею, увінчує двоярусна вежа з годинником на фронтоні між першим і другим ярусами. На другому ярусі розташований оглядовий майданчик, куди ведуть круті сходи. Завершенням ратуші є декоративна главка з ліхтариком та шпилем. Як і 100 років тому сьогодні сторожинецька ратуша є символом місцевого самоврядування в місті: тут розташована міська рада.

Навколо ратуші – ціле скупчення старих будиночків, що милують око своїми фасадами та їх оздобленнями.

    Історія міста. Походження назви «Сторожинець»

  Назва міста Сторожинець походить від давньослов’янського слова «страж», в давньоруський час – «сторожъ», котрі означали «як і нині» охорону чого чи кого небудь. Слова «стороженье», «сторожа» застосовувалися для означення варти, охорони, передового загону війська. Похідними від згаданих вище слів є «сторожка», «сторожня», «сторожниця» – приміщення, де живе охоронник, вартовий або ж перебувае охоронний загін. Словом «сторожье»називали ще й глухий закуток, непрохідні де6рі, болото, за6олочений ліс, непролазні хащі тощо. Безсумнівно, зв’язок цього слова 3 давньоруською та давньоукраїнською мовою очевидний.

Дослідження істориків і філологів переконливо доводять, що топонім «Сторожинець» походить від слова сторожа, тобто «варта», «охорона». Спочатку так називали сторожове укріплення, яке, ймовірно, розміщувалося вздовж лівого 6ерегу Сірету. Ще одним підтвердженням цьому є назва височини Storozynka, що знаходилась неподалік міста і зафіксована на карті 1886 року.

 

 

Тож, цілком правильним є твердження про те, що назва міста походить від слова «сторожинець» – у давнину укріплений пункт, де пере6увала сторожа, у іншому варіанті йдеться, що тутзнаходився сторожовий пост древніх русичів.

 3гідно з археологічними матеріалами поселення Сторожинець існувало вже у XIV-XV столітті. Про це свідчать археологічні пам’ятки, які виявив на початку 60-х років минулого столітгя 6уковинський археолог Тимощук Б.о. Рештки найдавнішого поселення 6ули знайдені науковцем маже у центрі сучасного міста, на лівому березі Сірету, на території районної лікарні (у районі 6удівлі колишнього неврологічного відділення, що по теперішній вулиці ім. Пантелеймона Видинівського). Серед археологічних знахідок на місці розкопок 6ули знайдені пізньосередньовічна кераміка, шматки глиняної обмазки, кістки тварин.

 Вперше в історинних джерелах Сторожинець згадується 18 лютого 1448 року в грамоті молдавського господаря Романа II (1447-1448рр.) , який подарував село пану Петря, сину Томи. 3агальновsдомо, що Петря син Томи, служив 6атькові Романа II – господарю Ільї І (1432 – 1433рр., 1435 – 1443рр.). А, отже, на той час поселення підпорядковувалося Молдовському князівству. Втім, слід сказати, що у згаданий період населений пункт вже існував та мав давні усталені межові границ|. Бо серед науковців-істориків є думка, що поселення Сторожинець цілком могло входити й до території колишньої Шипинської землі, яка востаннє згадується в грамот 1436 року.

 3годом Сторожинець згадуеться у грамоті за 1575 рік при визначені готаря (межі земель). На сторінках документів у 1634, 1638, 1656, 1710, 1721, 1742 роках він висцпає предметом купівлі-продажу, о6’єктом власності родин Ропчанул та Сорочану. Зі згаданих грамот довідуємось, що територія однойменного поселення належала і громаді села Сторожинець.

 3гідно з грамотою 1721р., 6ратам Сорочану надавалась 10 частина всіх при6утків з полів, сінокосів, бджільництва, садівництва та ін. Селяни вирощували просо, пшеницю, жито, ячмінь, овес, горох, розводили корів, свиней, овець, коней, виробляли віск, мед, займались ри6альством та мисливством. Цікаво, що тодішні сторожинчани працювали на згаданих землевласників по 12, а з XVІІ століття – по 24 дні на рік, сплачували податки та виконували повинності на користь держави.  

У XVІІІст. Землі поселення з півдня межували з Ропчею (Перша писемна згадка прозгадене село- 18 лютого 1448р.), на заході – з Панкою (1428р.), на сході – з Великим Кучоровом (1422р.), на півночі, мабуть, з Бросківцями (1448р.). Впродовж всього Молдавського періоду Сторожинець був підпорядкований Сучаві, а його сусіди – с.Великий Кучурів, с.Бросківці – Чернівцям, як адміністративним центрам буковинської землі.

 Сторожинець у складі Австрійсько-Угорської імперії.

Австрійські колонізатори панувалина Буковині майже півторастоліття (1774 -1918рр.).

В 1847р. сторожинецьке помістя 6уло поділене на дві рівні частини. одно – Нижній  сторожинець – належала Г. Флондору, а друга Горішній Сторожинець А. Штайнеру. Два власники володіли 6820 йохами землі, а понад 500 підлеглим їм селянських дворів користувалися лише 3250 йохами значно гіршоі землі. У другій половині 19 століття населення Сторожинця швидко зростає.

 У 1880 році в ньому нараховувалося 5139 жителів. Виникас промисловість. У 80-90-х роках збудовано цегельний завод, водяну лісопилку, залізничну вітку Глибока – Сторожинець – Берегомет. Еміграція продовжується. Тільки за 1899 – 1900рр. до Америки емігрувало 82, доТуреччини – 7 чоловік.

 3 1854 року Сторожинець називають вже містечком, а в 1900р. готують документи про переведення його у розряд міст. Тут проживало 7 тис. чоловік, 6уло 1700 6удинків, 5 молитовних домів,пошта, телеграф, аптека, бойня, пожежна команда. Працювали 10 судових,  6 6анківських чиновників, 6 адвокатів, 5 лікарів, 6агато комерсантів та торговців.

21 травня 1904 року Сторожинець здобув статус міста.

Отже, м.Сторожинець – європейське місто з гли6окою історією та походженням. В місті жили видатні  діячі, письменники,композитори, внені, художники, музиканти.

       Софія Окуневська

Своєрідним осередком культурного життя тогочасного Сторожинця стала родина лікаря Атанастасія Окуневського, учасника міжнародного медичного конгресу 1897 року в Москві. Його дочка – Софія Окуневська по закінченні мединного факультету Цюріхського університету працювала у Львові та інших західноукраїнських містах.

 Це  6ула перша українська жінка-лікар в Австро-Угорщини, вона володіла 6агатьма іноземнними мовами, мала неабиякий літературний смак.

 Гостинний дім Окуневських у різний часписьменники Ольга Кобилянська, Василь Стефаник, Наталія Ко6ринська. «Буковинська горлиця» відзнанила значний вплив Софії Окуневської на формування свого світогляду. «Від неї пішло мені те світло, за яким я так тужила, невиразно мріяла. Вона заговорила до мене українською мовою, переконуючи мене, що мені тре6а писати не по-німецьки, а для свого народу по-українськи», – зізнавалась згодом О. Кобилянська. У будинку Окуневських лягли на папір перші новели «Синьої книжечки»Василя Стефаника.

  Сторожинець в 1907-1908 рр.

 Протягом 1907-1908 рр. у місті було зведена лікарня, 1908р. – «Німецький народний дім», у 1910р.відкрито пам’ятник асвтрійському цісарю Францу Йосифу І (1848-1916), у 1913 прокладено водогін. У той час також функціонувала електростанція, власниками якої було подружжя Дрекслерів. Місто швидко розбудовувалося. В центрі стояли одно-, дво-, татриповерхові будинки, зведенні в класичному стилі чернівецькими та віденськими архітекторами. Справжньої окрасої були Торговий майдан, Торгова вулиця, Будинецька вулиця, міський народний парк, культові споруди.

 Окупація Буковини Румунією.

Розвиток Сторожинця від 1918 року до 40-х років XX століття.

 Після того, як розпалась у 1918р. Австро-Угорська монархія, першим політичним заходом нової влади стало надання місць окружного начальника, бургомістра та інших ключових посад у Сторожинці виключно представникам румунської національності. Так, тривалий час, з 1919 по 1940рр., посаду секретаря громади обіймав Палдюк, який змінив своє прізвище на Паладі. Протягом 1919-1940рр. 6ургомістри повітового міста досить часто змінювали один одного. Вони належали до різних політичних партій. 3часта професійна діяльність останнього починалася 3 стосунків з селянами і закінчувалася світськими раундами 3 адвокатами і великими землевласниками. Бургомістр міг висуватися від конкретної впливової полійчної партії. Остання  6ула засо6ом досягнення політичної влади та еталоном вимірювання активності політичного життя громадян міста. Та 6ули випадки, коли посадовці об’єктивно та безкорисливо представляли інтереси міста.

Містом управляла примарія та громадська рада. На посаду примаря могла претендувати лише особа, яка мала вищу освіт. Вона призначалась губернатором. Так, 4 квітня 1931р. гаеета «Час» повідомляла, що «6ургоміністр Сторожинця Щербан Флондор подався з 11 радниками до демісії  (у відставку). Причиною було те, що громадська рада зро6ила о6струкцію (6локування рішень) при прийнятті 6юджету міста». Будівлю міської управи з оглядовим карнизом-майданчиком для дозорця-пожежника 6уло зведено перед Першою Світовою на вулиці Ізісіогкаігзїгаззе (нині-Головна). Будівля ратуші чудово поєднує пізню еклектику з елементами модерну. Нині тут працює виконком міської ради.

 

28 червня 1940р. румунська влада змінилася на радянську, а та в свою чергу 5 липня 1941р. знову на румунську. Остаточно Сторожинець змінив своїх «господарів» 30 березня 1944р. Тоді місто було визволено військами 24-ї стрілецької Самаро-Ульяновської Залізної дивізії (командир-генерал-майор Ф.А.Прохоров) та 40-ї гвардійської танкової бригади (командир-полковник С.А.Кошелев), які входили до складу 11-го гвардійського Прикарпатського танкового корпусу (командир-генерал-лейтенант танкових військ А.Л.Гетьман). У визволенні Сторожинця відзначилися танкісти на чолі з двічі Героєм Радянського Союзу І.Н.Бойко: Г.П.Карюкін, М.В.Чугунін та Ф.П.Кривенко, яким було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Сьогодні при в’їзді в місто можна побачити пам’ятник радянським танкістам.

У 1944 році було зведено „Палац піонерів”, збудовано лісовий технікум (з 1945р.), школу-інтернат (з 1964р.), Палац культури (з 1967р.), районну лікарню, кінотеатр „Жовтень” (з 1967р.). В 1970-х рр. були побудовані універмаг, поштамт, ресторан «Пролісок» та ін.

         В серпня 1991р. громада та місто ввійшли в нову історичну епоху: сторожинчани від щирого серця привітали утворення Української суверенної, демократичної держави.

Сторожинецька ратуша — приміщення магістрату — органу міського самоврядування міста Сторожинця Чернівецької області. Пам’ятка архітектури місцевого значення.

Ратуша розташована на розі вулиць Хмельницького і Грушевського, на захід від центрального парку міста. Збудована 1905 року у стилі модерн.

Споруда двоповерхова, вкрита червоною черепицею, з наріжною, квадратною у плані вежею. На вежі на рівні четвертого поверху розміщений годинник з чотирма циферблатами. Над ним — оглядовий майданчик, куди ведуть круті сходи. Завершенням вежі є декоративна баня з ліхтарем та шпилем. За висотою серед буковинських ратуш вона поступається хіба що чернівецькій ратуші.

За час існування ратуші в ній завжди містились органи місцевого самоврядування. Нині тут — міська рада Сторожинця.

 

Інше

Попередні публікації


Ваш браузер застарів!

Як правильно оновити браузер - читайте тут.Оновіть свій браузер негайно!

×